**** В.Симоненко.
Люди-прекрасні
Земля-мов казка.
Кращого сонця ніде нема.
Загруз я по серце
У землю в"язко.
Вона мене цупко трима.
І хочеться
Бути дужим,
І хочеться так любить,
Щоб навіть каміння байдуже
Захотіло ожити.
І жить!
Воскресайте камінні душі
Розчиняйте серця і чоло,
Щоб не сказали
Про вас грядущі:
-Їх на землі не було...

ЖІНКА.
Г.Чубач.
Нехай мені доля вготовила муки.
Не камінь на плечі,а цілий обвал.
Я буду до щастя простягувать руки,
Я буду молитись на свій ідеал.
Нехай моя доля знесилено плаче,
Карає і мучить нестерпним життям.
Я-все-таки сильна,я щось таки значу
Я світ цей дивую красивим дитям.
Накотяться біди-повинна здолати.
Підкотиться туга-повинна мовчать.
Немеркнуче світло:я-ЖІНКА,я-МАТИ,
Запалена Богом остання свіча.
І хто мене кине-покинутим буде.
Хто словом осудить-осудиться сам.
Земна і небесна-такою пребуду!
Такою достанусь грядущим вікам.